Головна | Перо | Флористика | Писанка | Витинанка | Тканина | Поезія | Статті | Автори | Наша пошта | Каталог | Art новини

НІЧНА РАПСОДІЯ

Літак порушив тишу ночі,
Неначе  навпіл розколов.
А листопад тихенько смокче
Туман дощів, як молоко.

Тремтять від холоду дерева,
А деяким вже сняться сни.
Поскрипує верба старенька,
Шепоче: „Швидше б до весни...“

Спішить у ніч секундна стрілка,
Свічі потріскує вогонь,
Звучить невидима сопілка,
Як подих рідних оболонь.

Стікає віск. Солодка тиша.
В вуалі жовті мої сни.
І пізня осінь вірші пише,
Мов недописані листи.

НА КРИЛАХ ЖАР-ПТИЦІ

На крилах Жар-птиці веселка заграла.
І я задивилась захоплено вслід.
Такою ще змалку її уявляла,
Як в книжці, що взимку приніс мені Дід.

Коли б тільки пір’я так звабило очі ...
Мене зчарували її два крила.
Старий лісовик навесні напророчив,
Щоб знахідку - пір’я в житті берегла.

Майнуло дитинство й закохана юність,
Завершує зрілість щасливий політ,
Тепер напророчене все-таки збулось -
Незвичні картини побачили світ.

До літа в світлицю прийшла закосичена осінь.
Ще зелень буяє, на скрипці цвіркун виграє.
Журавлики зранку вже струшують лагідні роси.
І бабине літо нам нитку тоненьку снує.

Рум’яниться день, що мов ніжний стрункий гладіолус.
І вітер розчісує коси біленьких хмарин.
В стерні вороння повизбирує згублений колос
І сонце скупається в теплих долонях жоржин.

Я вчилася у матінки - природи
І на шляхах людської суєти,
Я не згубила ні знання, ні вроди,
Дійшла таки до здійснення мети.

Завихрило нове тисячоліття
І сипалось колядкою зерно.
Ще й сіявся сніжок біленьким цвітом,
В бокалах грало сонячне вино.

А ще би пісню ніжну, солов’їну.
Натхнення, щоб творити всім добро,
Як з пір’ячка - то зоряну картину.
Для віршів - думку й лагідне перо.

ЕТЮД

Розкрилося небо в весняних обіймах.
Вже ластиться сонце і злизує сніг.
Струмочки стікають то вправо, то вліво,
І паводок зносить розбурханий лід.

Виплескує в радощах жайворон пісню,
В криничному небі така голубінь!
Лиш біла хмарина звисає повісмом,
І сіється в поле весняна теплінь.

КАЗКОВИЙ ДЕНЬ

Я бачу і чую,  як падає сніг на ялини,
Як стежку у лісі торує тріскучий мороз.
І тихий струмочок заснув у прозорих крижинах,
І поспіхом заєць у полі завершує крос.

Я бачу і чую,  як дятел лікує дерева,
Як білка пухнаста шмигнула на липу в дупло.
Повалене дерево... Наче казкова химера,
Мов Баба - Яга понад лісом летить з помелом.

Я бачу і чую  багатство в природі навколо,
Як сонце сідає поволі ген-ген, за селом.
Дарма, що сніжить, що  під вечір вишпигує холод,
Та щастя у тім, що змогла описати пером.

ЗИМА

За вікном зима, і вітри крилаті,
Наче помелом, підмітають сніг.
За вікном зима, а у теплій хаті
М’ята, рута, мак й колосистий сніп.

За вікном зима, і пташки чубаті
Горобину всю обтрусили враз.
За вікном зима, а в душі багаття,
Хай горить воно, як дороговказ.

За вікном зима, а думки про тебе,
Ясночолий місяць відганяє сни.
За вікном зима, наче білий лебідь,
Що лебідку кличе ранньої весни.

ЗИМОВИЙ ЕТЮД

Маленький квадратик вікна,
За ним білосніжна зима.
Узори на склі філігрань*.
Ти подихом їх не порань.

Там поле, ліси і мости.
У шубах заснули сади.
Мороз там колючий до сліз
Причісує коси беріз.

*Філігрань‚ художній ювелірний виріб‚ сплетений дрібною мереженою сіткою (золото, срібло)

Ниток напрявши з конопель
пахучих, наче карамель.
І зручно сівши за верстат
Снував основу листопад.

Додав і шовку, і парчі,
Він ткав і днями, і вночі.
І до Михайлового дня
Накрив мереживом поля.

Під ніжні оплески синиць
І омелюшок - чарівниць
Майнула вранці за вікном
Зима сріблястим рукавом.

ГРОТЕСК*

Здається, що кращого дня вже не буде,
Немов наречена сіяє Земля.
І навіть засохле тоненьке огуддя
В розкішних мережках киває здаля.

Берези схилились, засніжені віття.
У білих кожухах ялини стоять,
Мов ніжні камеї* - морозяні вікна,
Лише у калини ще грона горять.

Поважні ворони клюють обліпиху,
Вистукує дятел на груші старій.
Свистять омелюхи на радість і втіху,
Дарма, що мете цілий день сніговій.

Такий ось початок нового століття.
У ніжнім гротеску читаю святе,
Що буде на все багатюще поліття,
І в кожного в серці добро проросте.

*Гротеск - дивний орнамент.
* Камея - декоративна прикраса

ЗИМОВИЙ ПЕЙЗАЖ

Варварин день - метелиця гуляє
Вітри здувають сніг аж до ріллі.
Спішить зима, всі двері відкриває
І паморозь гойдає на гіллі.

Розкрив етюдник статний морозенко,
В підрамник вправив біле полотно.
Дихнув морозом на сріблястий пензлик
І взявся малювати нам вікно.

На нім ліси, ажурні пишні квіти.
Тоненький серпик місяця вгорі.
Варварин день - регоче сильно вітер
І на півнеба сяють Косарі*.

* Косарі - сузір ’я „Оріон“

БЕРЕЗНЕВА БЛАКИТЬ

Розвішує березень ніжну блакить оксамиту.
Згортає розталий сніжок у дзвінкі ручаї.
Весні одягає вінок чарівний з первоцвіту,
Аж стрічки барвисті торкаються краю землі.

Журавлики білі веснянку у небі курличуть.
У полі вруниться тендітного жита зело.
До рідного дому думки передзвонами кличуть.
Туди, де чекають, де ніжність, любов і тепло.

СПЕКА

Несуться хмарини
Транзитом над містом,
То білі, то сірі - неначе перини.
Спекота вгризається
В земленьку злісно.
Гримить! А дощу... а дощу - ні краплини.

Спалахують в небі
Сліпі блискавиці.
Періщить вже дощ за сусіднім селом,
А в місті пожухла
Зелена травиця,
Калатає спека порожнім відром.

СУНИЧНЕ ЛІТО

Тетяні Андріївні

Розсипались суниці по траві.
Немов коралі сонечко збирало.
З тобою ми зустрілися тоді,
Зозуля в лісі довго нам кувала.

Суничне літо квітами пахтить,
Цвітуть жита, черешні рум’яніють,
І ластівка, щебечучи, летить,
І зустрічі серденько моє гріють.

Лечу, лечу до тебе у думках,
Щовечора вишукую у зорях.
Вимірюю життям Чумацький шлях,
І нас чекають рідні Медобори.

Суничне літо - тьохка соловей,
Вже папороть вичікує Купала.
Не можу жити без твоїх очей,
В купальську ніч тебе причарувала.

Спекотний червень маками цвіте,
Танцює жито в вишумах вітрів.
Я вірила, що музика сяйне
І моє слово ляже на клавір.

І ніжна пісня крилами змахне.
Споглянути запросить дивограй.
Зернинкою у душі упаде

І співом заворожить рідний край.

НА ІВАНА, НА КУПАЛА

На Івана, на Купала
Довго так горіла свічка.
„Я люблю!“ - тобі сказала,
І повторювала річка.

А вінок гойдавсь на хвилях,
Місяць зорі сипав з неба,
І цвіло в лісах чар - зілля,
І цілунки пахли медом.

ОБЖИНКИ

На Петра - райдужні обжинки,
Узявся в боки перший сніп.
І теплий запах материнки,
І виграє дівочий сміх.

Ростуть полукіпки у полі,
Серпи , мов блискавки в руках,
І молодиць  веселий гомін,
І щастя світиться в очах.

ДІДУХ

Вийду в поле і нажну пшениці.
Зв‘яжу в снопик стиглі колоски,
А зима снігами заснується,
Запряже колядка рисаки.

І задзвонять кришталеві дзвони,
В небі зірка перша спалахне.
І дідух поважний на ослоні*
Теплим літом на кутю дихне.

* Ослін - дерев’яна лавка

Ще вчора в починок
Снувалося бабине літо
І вітер грайливо
Основу мотав на верстат,
І листя кленове горіло
У косах самшиту,
І в руки просився
З гнучкої лози виноград.
Сьогодні затисла листок
Черешневий в долоню,
Ту крихту осіннього,
Теплого, сонного дня.
І впала в задуму -
Роки наче листя
Яскраве у кроні,
І гарно, і лячно -
Душа ж молодіє, сія.
Чого їй старіти?
У праці щоденній початок.
Натхнення вирує,
Як вічне живе джерело.
І серденько гріють
Усміхнених двоє внучаток,
Ще й Ангел - хранитель
Щомиті підставить крило.

ЖНИВНА ПІСНЯ

Семену Терентійовичу

Пригадалося, як влітку
Молотили вдвох снопи.
І ціпи сміялись дзвінко,
Ти покрикував - не спи!
Молоти, як дід, як батько,
А у них були стіжки*,
І жила сім’я в достатку,
А тепер не ті роки.
Де-не-де ще сіють жито,
У музеях серпик, ціп.
І юрок**, що так завзято
Здосвітку в’язав п’ять кіп.
Молотила, мов співала
І вдихала запах жнив.
Золоте зерно збирала,
Щоби дощ не заросив.

* стіжок - п’ять кіп, або 300 снопів.
** юрок - коротка паличка, при допомозі якої в’язали снопи.

СТАККАТО*

Дощик грає на листі стаккато*,
Вітер кленам кошлатить перуку.
А під ним бурштинові дукати
І опеньки танцюють мазурку.

Крізь хмарини, неначе в люстерко
Визирає ще сонце під вечір
На цямрині обсохло цеберко
І хатиночка вигріє плечі.

Гріє кетяги стиглі калини, -
Кожну ягідку - серце дівоче.
Щедра осінь, та дуже мінлива
Ніжно й болісно душу лоскоче.

* Стаккато - музичний термін - коротко, уривчасто.

ОСІННІЙ ДЗВІН

Однокласникам

Отари хмар тупцюють в небі синім
І дме в гобой північний вітерець.
Ладнає осінь золоті вітрила
І в’яже з листя золотий вінець.

Ще тепле сонце вигляне лукаво,
Мов жменька літа приголубить сад.
І губляться тумани понад ставом,
Що звечора, мов неводи, висять.

У гладь води вдивляється вербичка,
Цілує плесо листячком своїм,
А віддалік зажурена лелечка
Видзвонює в осінній кличний дзвін.

Не лякай мене, осінь,
Грою вітру на флейті,
Бо ще сонячно досі,
Хоч і жовтень на злеті.

Груші, яблука стиглі
Спрагло просяться в руки.
Ген, високо на шпилі,
Вже висять дні розлуки.

Ніжне бабине літо
В’яже ниткою трави.
І звучить кумпарсито*
Крізь відчинені брами.

І вже тисне під серцем...
Осінь в жовтій косинці.
Загубився наш перстень,
Знов з вікном наодинці.

Жовте листя збираю,
Мов жадані конверти.
В них тобі посилаю
Ці осінні сонети.

Хоч і пізні, та теплі, -
Це як підсумок долі.
Грай же, вітре, на флейті,
Я збиратиму зорі.

* Кумпарсіто - аргентинське танго

ЛИСТОПАДЕ - КНЯЖЕ

Листопаде, княже в золотій короні,
Жовте листя сиплеш на мої долоні.
Ніжним вальсом зранку душу зачаруєш.
Скажи мені, княже, де ти заночуєш?

Чи в широкім полі ходиш борозною?
Може, від безсоння гомониш з травою.
Чи біля ставочка з фарбами мудруєш,
Скажи мені, княже, де ти їх купуєш?

Напевне, що осінь фарби ті дарує,
В сонячного літа загодя купує,
Як ранкова зірка над обрієм сяє.
І росою фарби осінь розбавляє.

Ти найкращі вибрав - жовті та червоні,
Досконало місяць фарбував всі крони.
То чому ж ялини, сосни ще зелені?
Невже ти всю фарбу витратив на клени?

Я з листочків нишком трохи назбирала,
Золоту діброву теж намалювала,
А у синім небі ще й хмарки лілові
І щасливу зірку в золотій підкові.

Головна | Перо | Флористика | Писанка | Витинанка | Тканина | Поезія | Статті | Автори | Наша пошта | Каталог | Art новини
Реклама | | |