Легенди і бувальщини рідного краю
ВАЛУЙКО
...Члени міського ревкому більшовиків не на жарт були стурбовані терміновим повідомленням із Проскурова:через Дунаївці в бік колишнього австро-угорського кордону просувається чимала колона чеських вояків. "Що будемо робити, товариші?- запитав головуючий зборів і обвів поглядом змарнілі обличчя ревкомовців. - Про становище у містечку не варто й нагадувати: скрізь повно різної наволочі у вигляді есерів, бундівців, есдеків та іншої погані. А нас мало, дуже мало. До справжнього бою ми ще не готові - є один "Максим", декілька гранат і два десятки гвинтівок. Тому пропоную білочехів пропустити, але бути готовими до непередбачуваних ситуацій." Після недовгої дискусії з його пропозицією всі погодились.
Пізнім березневим вечором без зайвого галасу, метушні і стрілянини змішана військова колона чехів, словаків,поляків і галичан увійшла в Дунаївці і отаборилася неподалік млина на Циганській долині. Часу на розквартирування не залишалось, тому втомлені переходом вояки нашвидкоруч розпалили багаття, виставили караули і заходились порядкувати біля возів.
...Сивий Валуйко сидів на лаві і підшивав чоботи. Раптом у двері хтось постукав. Хазяїн неквапливо підвівся, взяв у руки сокиру і підняв дверну клямку. На порозі стояв закутаний у довге кашне вояка. Потираючи змерзлі пальці і цокаючи від холоду зубами, незнайомець ледь вимовив: "Дядьку, оковита є?" Валуйко криво посміхнувся: " А чим розраховуватис будеш?" - " Є катеринки, злоті, керенки, гривні, крони. Вибирай!" - "Хе-хе, хлопче, тепер це - дурні папірці. Щось солідніше треба." Похнюплений солдат порився в кишені, витяг золотий, і той відразу зник в широкій долоні Валуйка. "Чекай мене тут" - стиха промовив господар, щільно зачиняючи двері. Через декілька хвилин він знову з’явився в дверях і простягнув за поріг великий закорковану сулію. Вояка, доклавши зусиль, витяг корок, підніс край сосуда до вуст, зробив кілька ковтків і занюхав рукавом шинелі. "Уф-ф! Добра, зараза! А ще знайдеться, щоб я землячків порадував?" - "Аби гроші, товар знайдеться", відповів хазяїн. "У нас їх цілий віз! Крити тобі нічим буде! Чекай, ще прийду", - загадково підморгнув захмелілим оком галичанин...
Валуйко в задумі крутив прокуреного вуса, обдумуючи щось про себе. Минуло три години...
Дві сулії з сивухою, накриті рядном, стояли біля входу хати. Раптом на вулиці знову забрехали собаки. Дядько сторожко відсунув фіранку і у світлі місячного сяйва побачив, як недавній відвідувач, похитуючись, виносив з сусіднього Гершкового подвір’я два бутлі з оковитою. Валуйко спересердя плюнув на підлогу. Обличчя його побагровіло від злості. Він рвучко хапнув з цвяха кожуха і швидким кроком подався у бік хати ревкомівця...
Кулеметні постріли і вибухи гранат вдосвіта розбудили мешканців Заставля і Дунаєвець.Перелякані та заспані люди одразу кинулись ховати своїх дітей під столи і припічки. Лише Валуйко спокійно стояв біля вікна і упівока спостерігав крізь закопчене скло за метушнею на Циганській долині, де одні п’яні солдати панічно відстрілювались, а інші - розвертали посеред ставу підводи з кіньми.
Раптом він всім тілом припав до шибки і нервово почав її протирати, аби краще бачити...Його серце шалено загупотіло: він впізнав нічного гостя, який обливаючись кров’ю, щосили стримував сполоханих коней "золотого возу". І в цю мить підвода, мов соломинку, проламала тонку березневу кригу, зникла під водою.
Валуйко перехрестився. Відтепер він став одним з володарів таємниці скарбу ,яка розкриється для небагатьох посвячених лише в перші дні війни.
...Дехто з дунаївчан досі стверджує, що фашисти та шуцман-поліцаї витягли з намулу далеко не все золото...
(Записано у 2004р. зі слів мешканця м.Дунаївці Володимира Демидова. Художня інтерпрітація В.Оліфера)
