Легенди і бувальщини рідного краю
ГАЇНА
Стара бабка Гаїна помирала довго. У муках. Без каяття. Кожного дня повз її хатину, що стояла осторонь від інших на могилівському пагорбі, з острахом приходили поодинокі сусіди і з смутком в очах вдивлялися у затемнені вікна вмираючої. А звідти до них ледь чутно доносились стогони відчаю і болю відлюдниці-відьмачки. Жінки накладали на чоло пресвятий хрест, а чоловіки до крові стискали кулаки. І їм було за що ненавидіти стару.
"Чуєш, як Гаїна за гріхи страждає, а Бог їй смерті так і не пошле",- перешіптувались мешканці дунаєвецької окраїни.
А в цей час дві далекі родички Гаїни гріли в хатині ворожки воду і стиха питали одна одну: "Ой, Меланю, скільки ж ото буде продовжуватись? Сил вже немає бачити, як вона мучиться.Чула я від старих людей, що у відьмінській хаті треба стелю проламати, щоб душа на суд небесний змогла потрапити. А без цього вона знову буде до грішного тіла вертати."
Наступного дня, порадившись з чоловіками, так і зробили. І як тільки стелю й солом’яний дах залізною ломакою пробили, одразу баба Гаїна свій дух і спустила..
Вечоріло. Невеличкий дощ слізьми спадав на могили сільського цвинтаря.Сянько з Грицьком, поклавши осторонь заступи, причащалися каламутною сивухою неподалік від свіжонасипаної могили.
— Ох і день сьгодні ! Мало того, що віз із домовиною Гаїни зламався, так ще й трумло в яму криво впало і ногу Хфедькові розтрощило. Що й казати: відьма і мертвою залишається відьма.Людям ніколи за своє життя добра не зробила.
— Ет! А я чув, Сяньку, що до Гаїни новий дунаєвецький пан Скибневський частенько потайки навідувався. Вона йому допомогла містечко до рук прибрати. Вночі щось паничу чаклувала-ворожила, примовляла-нашіптувала, а потім, гоп! - і пан виграв у карти шалені гроші у київських графів. За той кошт і розрахувався Скібневський з панами Красінськими за Дунаївці. Але душу новий пан, мабуть, всетаки втратив, бо діло те - недобре і сатанинське. Через те в його сім"ї хвороби і чвари поселилися. Ну, давай, наповнюй чарчину за упокій!
Ранком наступного дня мала Оксанка гнала повз могилівський цвинтар череду корів. Раптом її вірний помічник - пес Рудий, якоїсь миті нагостривши вуха, прожогом зник в кладовищенській гущавині. Дівча кинула ціпок і побігла за ним у слід...
Спинилась дівча лише тоді, коли вгледіла Рудого на краю почорнілої прірви - місця, де ще вчора Сянько із Грицьком насипали горбом могилу бабки Гаїни,але якої вже нині не було.Пес, сидячи над проваллям моторшно вив,задерши високо свою морду...
...Тіло дівчинки лежало біля могильного урвища і з нього до неї, мов змія,тягнувся чорний туман,що щільно огорув дитину - майбутню відьму.
(Записано у 2004р. зі слів мешканця м.Дунаївці Володимира Демидова. Художня інтерпрітація В.Оліфера)
